Пам'ятати, щоб не повторилося

 

29 січня 2016 року виповнюється 98 років з часу бою на станції Крути між військовими підрозділами Української Народної Республіки та російською більшовицькою армією під командуванням М. Муравйова. Бій під Крутами був одним з етапів неоголошеної війни Радянської влади проти незалежної України у 1917-1920 роках. Cаме там у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність.

Особливістю бою під Крутами є те, що в ньому на захист Української Народної Республіки стали київські студенти, гімназисти та юнаки військової школи супроти ворога, який мав багаторазову чисельну перевагу. Учителями цих хлопців, що пішли захищати молоду українську державу, були професори: Олександр Грушевський – брат голови Центральної Ради, перший голова архівної служби України; донька Івана Карпенка-Карого Марія; композитор о. Кирило Стеценко, видатний шевченкознавець Павло Зайцев, Микола Зеров та багато інших відомих людей. Дух українського патріотичного піднесення, відродження і виховання з початком української революції поширювався на українське суспільство. Живі приклади боротьби кликали молоді серця до дії. Якщо не робити висновків з історії - вона має властивість повторюватися. Прикро, але війна на Сході України – це Крути теперішнього часу. Зараз повторюється історія майже столітньої давнини. Знову незалежність, знову ейфорія перемоги і знову загроза зі Сходу. Але ми віримо, що сучасний українець, сформована ним влада та світова громадськість стали мудрішими, досвідченішими, далекогляднішими і спільними зусиллями ми відвернемо те лихо, що може розгорітися через чиїсь імперські амбіції та чиюсь слабкість духу. І маємо надію, що більше не буде ані нової Небесної Сотні, ані нових Крут, більше не проливатиметься ані наша кров, ані кров сусідніх чи далеких народів.

Про події тих далеких років і подій сьогодення розповідає книжкова виставка «Від героїв Крут до героїв Небесної сотні» ( кім. 403, ГНК).

Україна пишається молодими Героями. Пам’ять про них, як і та велична слава, за яку вони боролися – невмируща. Вічна їм слава.

Павло Тичина, рідний брат якого загинув 29 січня 1918 р. разом з іншими захисниками Української Народної Республіки під Крутами, 21.03.1918 р. написав:

 

«На Аскольдовій могилі

Український цвіт! —

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука? —

Квитне сонце, грає вітер

І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай! —

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих. —

На Аскольдовій могилі

Поховали їх»


Розміщено 25.01.2016
Вверх