Без мови немає нації (до Міжнародного дня рідної мови)

Знищення мови завжди приводить

до знищення народу

Щороку, 21 лютого, світова громадськість відзначає МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ.

Мова є найголовнішою ознакою народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат еволюції кожного етносу. Саме мова формує і визначає  свідомість, творить людину, культуру, історію.

Міжнародний день рідної мови нагадує про право кожного розмовляти рідною мовою у своїй країні.

Українською розмовляли наші діди і прадіди, а матері й бабусі співали дітям і онукам колискових. Рідною мовою народ наш сміявся і плакав, молився і благав про помсту. Нині ми маємо шанувати слово, що отримали у спадок, захищати, зберігати для себе й наступних поколінь.

Мова – це фактор безпеки. Без української мови не може бути України. Недарма протягом століть російський імперіалізм вбивав українську мову. Російська імперія, радянський союз, а тепер і сучасна росія десятиліттями знищували нашу культурну ідентичність.

Наша культура майже завжди була у загроженому стані. Російська Імперія хотіла, щоб наша мова зникла. Ввела для цього 18 липня 1863 року таємний «Валуєвський» циркуляр, який забороняв друк наукових праць українською мовою, цензурував художні твори й забороняв недільні школи. А через тринадцять років, у 1876 – Емський указ, що витісняв українську з церковного життя, музики, театру та книгодрукування. Емський указ забороняв навіть можливість перекладати українською мовою. Тобто нашому народу закривався доступ до культури в принципі.

За правління Олександра ІІІ (1881–1894) політика знищення всього українського досягла апогею. Саме в цей час видано указ про заборону хрещення дітей українськими іменами. Новонароджених заздалегідь позбавляли права на українську ідентифікацію. Політика контролю за людиною з найменшого віку збережеться і в радянський період.

Але були періоди, коли з українською культурою не те, що не воювали, їй просто не заважали. Це, скажімо, 20-ті роки минулого сторіччя, відомі своїм українським ренесансом, який згодом став розстріляним (в українській літературі цей термін відомий, як «розстріляне відродження»). Це був розквіт письменників і поетів, можна перераховувати сотні імен. Майже з усіх галузей повиходили словники, почала робитися наукова термінологія українською, чого раніше не було.

Це тривало 6-7 років, а потім почалися репресії, розстріли тощо. Відбувався лінгвоцид. А лінгвоциди у нас завжди закінчуються знищенням людей.

Хоча асиміляція в єдиний російський народ почалася ще в імперські часи, її ідея та назва остаточно викристалізувалася в період радянської окупації. Словосполучення «радянський народ» з’явилося в середині 1930-х років. У цей період сталінський режим активно боровся з «буржуазним націоналізмом», але по суті, продовжував позбавляти прав неросійські народи.

Щоб змішувати різні народи, радянська влада стимулювала міграції, створювала багатонаціональні робочі колективи й насаджувала спільну мову. Єдиною міжнаціональною мовою спілкування в такому суспільстві була російська.

Уже в 1958–1959 роках в українських великих містах рідною мовою навчалася абсолютна меншість дітей.

Після Другої світової війни асиміляція відбувалася і через мільйони дітей-сиріт, яких розподіляли по дитбудинках різних республік, записуючи росіянами, даючи їм характерні прізвища — «Іванов», «Петров», «Сидоров» тощо.

Радянська влада створила таку систему, що виховувала дітей відданими патріотами, інтернаціоналістами. Щоправда, інтернаціоналізм у цій ідеї був тотальним домінуванням російського.

У 1958 році в Москві компартія ухвалила постанову про перехід українських шкіл на російську мову викладання. Уже через рік Верховна Рада УРСР прийняла відповідну постанову й ухвалила закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР». Відтоді вивчати українську мову в школах стало необов’язково – цілеспрямовано викорінювалось все українське. Зменшилася кількість шкіл з українською мовою викладання, вивчення української мови та літератури в російських школах ігнорували, кількість годин викладання української літератури й мови в середніх спеціальних навчальних закладах скоротили.

Із вищою і середньою спеціальною освітою ситуація була такою ж.

 Сьогодні, в умовах повномасштабної війни, політику русифікації, росіяни активно реалізовують майже відразу після окупації українських територій. Вони відновлюють злочинні практики російської імперії та СРСР, щоб вбити нашу мову.

У відомому телевиступі про оголошення війни Україні диктатор путін оголосив, що його мета «денацифікація України». Що це у розумінні путіна і пересічного руского гражданіна? Вони вже тисячу раз пояснювали, що «ми адін народ», тобто української нації не існує. Російські нацисти, що вражені божевільною хворобою зверхності до інших націй, української зокрема, охоплені бажанням не просто загарбати наші українські землі, але й знищити усе, що пов’язане із українською ідентичністю. Їх мета - вбити нашу мову, культуру, історію, церкву.

Події останніх двох років стали поштовхом для переосмислення ролі рідної мови в житті кожного українця. Вона стала оберегом, символом єдності, маркером ідентичності, інструментом боротьби для кожного з нас, знаком незламності й сили духу для всього людства.

Все більше громадян України спілкуються українською, створюють мовні курси, співають пісень, популяризують нашу культуру, сприяють поширенню української мови у світі, сприяють задоволенню мовних потреб закордонних українців і тих, хто тимчасово перебуває за межами нашої держави. Нині, як свідчить опитування, лише 18% наших співвітчизників говорять удома тільки російською, а більшість двомовних – готові перейти на українську.

Масовий перехід на українську, дерусифікація громадського простору, стрімкий розвиток і популярність україномовного культурною продукту свідчать, що багато співвітчизників усвідомили важливість національного самовизначення у тому числі й через мову, рівень підтримки якої в суспільстві зріс чи не найбільше за роки незалежності України

«Як і раніше, очевидна істина: мова має значення. Це та рушійна сила, яка об’єднала українців і весь світ та веде до перемоги України. Підтримувати культурне розмаїття, захищати мови корінних народів, утверджувати українську мову як державну, посилювати обороноздатність держави – наше спільне завдання», –  Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь.

За українську мову, національну ідентичність та право бути господарями на своїй землі гинуть кращі сини та доньки країни. Ціною їх життів ми виборюємо право говорити рідною мовою, бути українцями, визначати своє майбутнє.

Плекаймо рідну мову!

«Головне при переході на українську – бути наполегливими та не боятися помилятися. Не бійтесь говорити, не бійтесь помилятись, не бійтесь заглядати у словник! Нашу мову століттями забороняли, паплюжили, знецінювали… Наслідки російщення ми долаємо і досі. Та сьогодні той час, коли кожен має запитати себе: хто я? Поважати Україну та бути українцем – спілкуватися рідною мовою. Пам’ятаймо: там, де є українська мова – у ворога немає жодних шансів», – Тарас Кремінь.

 Для всіх, хто хоче опанувати та підвищити рівень володіння  українською мовою, на сайті нашої Бібліотеки, в рубриці «Безоплатний доступ до електронних ресурсів для українців» представлена інформація про онлайн-ресурси з вивчення української мови.

 Відео кліпи НТБ ВНТУ «Мова кожного народу неповторна і своя (до Міжнародного дня рідної мови)»:

https://www.youtube.com/watch?v=-ICMI7scOcc

https://www.youtube.com/watch?v=pAlLRCHPUPc