Біографія В. І. Вернадського
Володимир Іванович Вернадський народився 12 березня 1863 року в Санкт-Петербурзі в сім’ї поважного професора політичної економії і статистики Олександрівського ліцею Івана Васильовича Вернадського. Походили Вернадські з давнього освіченого українського роду. Один із предків ученого по батьківській лінії воював у війську Богдана Хмельницького проти поляків. Прадід Іван Никифорович – навчався в Переяславському колегіумі та Києво-Могилянській академії. Дід Василь Іванович служив штабс-лікарем в російській армії.
Мати – Ганна Петрівна дочка бригадного генерала, з роду Константиновичів, предки якої належали до козацько-старшинської верхівки. Материн дядько, науковець широкого профілю: математик, історик, філософ, літературознавець – Микола Гулак, у грудні 1845 – січні 1846 року разом з Костомаровим та Білозерським заснували Кирило-Мефодіївське братство. Ось таке щедре древо роду українського подарувало нам майбутнього генія. Пізніше у всіх автобіографіях Вернадський підкреслював своє козацьке походження.
Батько Володимира, Іван Васильович, народився у Києві. Після закінчення Київського університету Святого Володимира залишився в ньому викладати політекономію. З переїздом до Москви очолив кафедру в Московському університеті.
У 1868 р. у зв'язку із хворобою батька родина переїхала до Харкова, можливо тому, що на ті часи, місто вважалося одним із провідних наукових і культурних центрів Російської імперії.
Під впливом батька Володимир віддав перевагу природознавству (що й стало приводом для вступу на фізико-математичний факультет).
У 1873 р. Володя вступив до першого класу 1-ї Харківської класичної гімназії (тепер – Харківський державний професійно-педагогічний коледж імені В.І.Вернадського) і провчився тут наступні три роки. Особливих вражень заклад на вихованця не справив. Хіба що саме тут потяг до природознавства зблизив гімназиста з майбутнім відомим ботаніком і географом Андрієм Миколайовичем Красновим (1862-1914). Багато часу друзі присвячували спільним спостереженням за природою, навіть видавали рукописний ентомологічний журнал.
Після першого класу сім'я Вернадських здійснила подорож за кордон, відвідавши Відень, Прагу, Дрезден, Венецію. До Петербурга вони повертаються у 1876 р., де підліток вступає до третього класу Санкт-Петербурзької класичної чоловічої гімназії. Тут особливо гарно викладалися іноземні мови, історія, філософія. Надалі Володимир Вернадський самостійно вивчив три європейські мови, а читав на п’ятнадцяти. З іншого боку, він майже нічим не відрізнявся від однолітків.
Після закінчення гімназії хлопець вступає на природниче відділення фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького Імператорського університету на фізико-математичний факультет. Особливий інтерес у нього викликали лекції з мінералогії, кристалографії та ґрунтознавства. Окрім цього, молодого вченого приваблювали такі дисципліни, як географія, біологія, історія розвитку наукової думки, філософія, історія і література.
У 1885 році Вернадський здобуває ступінь кандидата природничих наук за дослідження фізичних властивостей ізоморфних сумішей. Наступного року він одружується з Наталією Старицькою, з якою прожив, за його висловом, «душа в душу і думка в думку» 56 років та виховали двох дітей: Георгія і Ніну. Тисячі їхніх листів свідчать про те, що і з роками подружжя Вернадських зберегло свої почуття, а їхня сім’я була заснована на повному взаєморозумінні.
Після закінчення університету Вернадський два роки працює хранителем мінералогічного музею університету, потім поглиблює знання в Італії, Франції, Німеччині. По завершенню іноземного стажування Вернадський призначається керівником кафедри мінералогії на фізико-математичному факультеті Московського університету.
У 1891 році вчений стає приват-доцентом в цьому ж університеті, ще через 6 років успішно захищає докторську дисертацію. У віці 35 років він став професором мінералогії та кристалографії. Саме в цей період фіксується інтенсивна наукова діяльність Вернадського. В цей час він досліджує поклади залізних руд Криворіжжя.
У травні 1913 року родина Вернадських купила в с. Шишаки, неподалік Полтави, ділянку землі розміром 12 десятин. Тоді ж на лівому березі р. Псла на так званій Бутовій горі почали зводити маєток, який побудували в староукраїнському стилі за проектом архітектора і художника В. Кричевського, а будував його місцевий селянин Л. Сердюк. У будинку було 11 кімнат: три знизу, сім на головному поверсі і одна в мезоніні. Інтер’єр кімнат був дуже простим. Скромність у побуті була притаманна як Володимирові Івановичу, так і його дружині. Дочка Вернадських Ніна Володимирівна згадувала:
«Мої батьки хотіли все просте. Коли вони одружились, купили найпростіші меблі, які тільки можна було знайти. Одягались вони також надзвичайно просто... Це не тому, що шкодували коштів: книги, наприклад, купували за будь-яку ці ну...».
З 1914 року Вернадський очолює Геологічний і мінералогічний музей Петербурзької Академії, членом якої – академіком – він стає в 1909 році. За його ініціативою з 1915 року почала працювати Комісія з вивчення природних продуктивних сил Росії, з якої пізніше виросли відомі інститути: керамічний, оптичний, радієвий, фізико-хімічний та ін.
У квітні 1918 року приходить до влади гетьман Скоропадський, проголошується Українська держава. Вернадського запрошують до Києва взяти участь у широкій культурній роботі міста. Вернадський з радістю прийняв цю пропозицію, великий досвід громадсько-політичної і науково-організаційної діяльності, безперечно, став йому в пригоді. Він очолює три основні комісії: для вироблення законопроєкту про заснування Української Академії наук, з вищих навчальних закладів і наукових установ та створення Національної бібліотеки. З Москви до Києва переїжджає понад 20 відомих вчених. Проєктом особисто опікувався гетьман Павло Скоропадський.
«Декілька днів не писав, – читаємо в щоденнику, – а між тим у ці дні йшла інтенсивна робота і думки, і діяльності, особливо у зв'язку з вищою школою і академією наук. Я якось відчуваю, як глибше і сильніше я охоплюю всю цю область життя і одержую можливість прояву в ній своєї волі, своєї думки».
13 вересня 1918 року на засіданні комісії за доповіддю Вернадського було ухвалено заснувати щорічні асигнування на наукові роботи, експедиції та ін. Комісія подбала про Ботанічний сад Києва, про створення Геодезичного інституту, розробила Статут академії.
У жовтні Вернадського обирають першим президентом УАН. Фізико-математичне відділення академії прийняло тематику Вернадського – почалося створення біогеохімічної лабораторії. Першим відкриттям було повідомлення про наявність в організмі мишей нікелю. Геохімічне дослідження рослин стало основою гіпотези, що в землі є вже відомі тоді 87 хімічних елементів.
За короткий час вчений здійснив гігантську діяльність з розробки структури УАН, домігся підтримки П. Скоропадського в організації роботи новостворених при УАН інституцій – Державного українського університету та національної бібліотеки.
З приходом більшовиків становище УАН погіршилося. Вернадський захворів на висипний тиф і в 1919 році виїжджає на лікування до Криму, де після одужання працює на фізико-математичному факультеті Таврійського університету в Сімферополі. У вересні 1920 року його обирають ректором цього університету. Тут він організовує лабораторію для вивчення ролі живих організмів та мінералогенезу, активізує діяльність різних наукових осередків, зокрема Товариства з вивчення природних сил Криму.
Пoдaльший життєвий шлях Вернадського складається так: 1921 – повернення в Петроград та призначення директором Радієвого інституту, 1922-1926 – відрядження до Франції на запрошення Сорбонни для читання лекцій з геохімії. З поверненням у Ленінград видає монографії «Біосфера», «Нариси з геохімії», організовує відділ живої речовини в AH CPCP, Комісію з вивчення важкої води і головує в ній.
У 1935 році Вернадський переїжджає до Москви, бере участь в організації ряду наукових комісій, працює над проблемою «життя в космосі». У роки Другої світової війни був евакуйований у Борове Кокчетавської області.
У 1944 р. видав останню прижиттєву працю «Декілька слів про ноосферу». Навіть сьогодні, через три чверті століття, більшості не зрозуміло – про що саме там у нього йшлося… Якщо спрощено пояснити, то ноосфера – це вселенський банк інформації, де зберігаються всі ідеї, створені людством. Не дарма ж учений не втомлювався повторювати:
– Царство моїх ідей попереду – попереду час науки, царство великих диктаторів вчених.
24 грудня 1944 року зроблений останній запис у щоденнику вченого, на наступний ранок у нього стався інсульт. Підтвердилися найстрашніші побоювання, і після інсульту у Вернадського відібрало мову, як і у батька, чого він боявся завжди. Після того, що сталося, вчений прожив ще 30 днів, так і не опритомнівши. Помер Володимир Вернадський 6 січня 1945 року.