ВШАНУВАННЯ ЖІНКИ-БЕРЕГИНІ УКРАЇНИ У ВІННИЦЬКІЙ ПОЛІТЕХНІЦІ
Травень – чарівний місяць буяння життя в природі, яскравості барв, справжнього тепла, надій на добрий урожай та на кращу долю. І саме цей особливий місяць радує українців гарними самобутніми святами: Міжнародним днем сім'ї, Днем матері, Днем вишиванки, святом жінок-мироносиць, яке ще на Україні здавна називали Днем жінки. Знаковим є те, що День перемоги над нацизмом також відзначаємо в травні.
І саме в один із таких гарних погожих травневих днів університетська родина Вінницького політеху запросила до себе на свято українських жінок –справжніх українок. Українок чотирьох (!) поколінь – ніжних, зворушливих, щирих, які вражають сміливістю й вірою у власні сили та перемогу. Вони, кожна по-своєму, перетворюють виклики на можливості та змінюють світ навколо себе.
«У кожній родині старше покоління передає досвід та знання молодшому: навчають добру, шанувати свій рід, свою землю, берегти пам’ять свого роду. А Берегинею роду була і залишається жінка, мати» – цими словами ректор Університету Віктор Біліченко розпочав зустріч, червоною ниткою через яку пройшло: «Уклін тобі, жінко, Берегине роду».
Насамперед гості, разом з Віктором Біліченком, вшанували загиблих студентів та випускників ВНТУ в російсько-українській війні покладанням квітів до меморіалу «Герої не вмирають».
А зустріч розпочалася хвилиною мовчання на вшанування всіх тих, чиє життя забрала війна і, дякуючи кому, ми можемо сьогодні зібратися в цій залі.
Гурт «Подоляни» українською народною піснею «Ой зелене жито, зелене» привітав гостей та усю університетську родину, бо ж хорошії люди зібралися на гостину в стінах Університету. І прекрасні українські пісні супроводжували всю зустріч з Берегинями нашого роду. Усі вони різні, але як в них багато спільного… Знайомтесь…
Ольга Твєрдохлєбова, яку нещодавно віншували зі 100-літнім ювілеєм, учасниця бойових дій Другої світової війни, розвідниця, полковник у відставці. Зовсім юною в солдатських чоботах, більшими на п’ять розмірів, з перших днів вона пішла на фронт. Дійшла до Берліну, уже старшим лейтенатом розписалася на Брандербургських воротах і зтанцювала «білий танець» з найвродливішим маршалом країни Костянтином Рокоссовським, не дивлячись на те, що мама отримала на неї кілька «похорнок» і нагородну срібну медаль «За відвагу» (посмертно). Ольга Іванівна нагороджена орденами: Червоної Зірки, Вітчизняної війни, Богдана Хмельницького, княгині Ольги 3-го ступеня, і до речі, Ольга Іванівна єдина жінка в Україні, яка нагороджена Великим срібним орденом Польської Народної Республіки «Речі Посполита» та багатьма іншими нагородами.
І, коли сьогодні росія підступно напала на нашу країну, пані Ольга звернулася до воєнкомату з проханням взяти її в снайпери, так як «ворошилівський стрілець» – це на все життя.
Валентина Кичак, голова Ради та Президії ГО «Вінницька обласна Рада жінок України», член Громадської Ради при Вінницькій облраді, член Громадської Ради при Вінницькій ОВА, заступник голови Комітету з соціально-гуманітарних питань, член ради Спілки жінок України. Нагороджена орденом княгині Ольги 3-го ступеня, Почесною Грамотою Верховної Ради України, орденом «Велика Україна. 25 років», орденом «Поступ миру та любові» тощо.
Понад 25 років Валентина Андріївна віддала державній службі, працюючи на розбудову Вінниччини та України, про що й розповіла.
Світлана Дмитренко, викладачка іноземних мов, кандидат педагогічних наук, магістр зовнішньої політики. Дипломатичний ранг пані Світлани перший секретар першого класу. Працювала у відділі ОБСЄ Управління Євроатлантичного співробітництва МЗС України, відділі ОБСЄ Департаменту ООН, Посольстві України в республіці Австрія та інших міжнародних організаціях. Була відзначена урядовими нагородами. Повернулася в Україну. Наразі вона заступник Голови Ради ГО «Вінницька обласна Рада жінок України», генеральний директор готельно-ресторанного комплексу «Затишок» в м. Вінниця.
Сьогодні Світлана Дмитренко міцно тримає волонтерський фронт.
Корінна кримчанка Юлія Гаврилюк, яка на собі відчула, що означає російська окупація, зробила свідомий вибір, покинувши півострів та переїхавши на Вінниччину. Ця мужня українка, яка втратила на війні коханого чоловіка, знаходить у собі сили жити далі, виховувати дітей, волонтерити, допомагати українським захисникам. Нагороджена медаллю «За сприяння Збройним Силам України». Нескорена жінка заснувала волонтерське об'єднання «Степанівські бджілки», до роботи в якому залучила кілька громад Вінницької області.
Її сторія – це історія про звитягу української родини, про втрату та рани, які не загояться ніколи, а ще – про силу безумовної любові, яка дозволяє жити далі, дихати, допомагати та розвиватись. Про це розповідає книга «Мій Джміль з брунатними очима», яку Юлія написала в пам’ять про свого полеглого чоловіка, щоб про ці страшні події почули з перших уст (до речі, це видання є у фондах університетської бібліотеки).
Для гостей та всіх присутніх в подарунок прозвучали пісні та вірші від студентів Університету: Валерії Шенфельд (ФМТ), Олександра Когута (ФМТ), Мар'яни Толстої (ФІТКІ), Інни Ковбій (ФМІБ), Вероніки Ковальчук (ФБЦЕІ) та Станіслава Свинцицького (ФМТ).
На завершення Віктор Біліченко, на правах господаря, подякував гостям та всім присутнім за невимушене, позитивне спілкування за чашечкою чаю зі смаколиками та звернув увагу студентської молоді на те, що від кожної запрошеної непересічної української жінки пролунав заклик про необхідність гарно навчатися, набиратись досвіду, адже вони будуть дуже затребуваними в розбудові України після нашої Перемоги.
Також ректор подякував гурту «Подоляни» Вінницького міського Палацу мистецтв «Зоря» за вагомий внесок у виховання і формування духовної культури молоді засобами музичного мистецтва, збереження й популяризацію національної спадщини України та активну громадянську позицію.
Зустріч організувала науково-технічна бібліотека при підтримці профкому ВНТУ. Ведучі заходу – працівники Бібліотеки Ганна Суровенко та Людмила Андронік.