Іван Франко – українець, який випередив час
Ім’я Івана Франка добре відоме кожному українцеві. Поет, письменник, перекладач, науковець, громадський діяч – він залишив по собі величезну творчу та інтелектуальну спадщину. Та за звичним портретом класика стоїть людина надзвичайної енергії, допитливості й сили духу – із власними захопленнями, уподобаннями, почуттям гумору та дивовижною жагою до знань.
Ще в роки навчання у Дрогобицькій гімназії проявилися його неабиякі здібності. Франко мав феноменальну пам’ять: міг майже дослівно відтворити почуте на лекції, а «Кобзар» Тараса Шевченка знав напам’ять. Його надзвичайна працездатність поєднувалася з постійним прагненням пізнавати нове. Франко знав багато мов, перекладав із польської, німецької, грецької, латинської, чеської, болгарської, угорської, італійської, французької, англійської, івриту та інших мов, відкриваючи українському читачеві твори світової літератури.
Його творчий доробок вражає масштабом — близько 6000 творів, що охоплюють поезію, прозу, драматургію, літературну критику, публіцистику, переклади та наукові праці. Франко був не лише письменником, а й дослідником, редактором, журналістом і активним учасником громадського життя. Коло його наукових і творчих інтересів було надзвичайно широким – від літератури, історії та філософії до етнографії, економіки та інших галузей знань.
Водночас Франко був людиною, яка любила життя в усіх його проявах. Він цікавився природою, риболовлею, збирав гриби, знав їхні латинські назви. За спогадами сучасників, під час «тихого полювання» Франко був надзвичайно уважним до довкілля. Такі деталі допомагають побачити за образом великого письменника живу людину – допитливу, діяльну й близьку до природи.
Франко не боявся ламати усталені уявлення. Вишиванку, яку в тогочасному суспільстві часто сприймали як елемент селянського одягу, він поєднував із європейським костюмом, створюючи власний впізнаваний стиль. Для нього українська ідентичність не була відмовою від сучасності – навпаки, він органічно поєднував національне та європейське.
Життя Франка було сповнене випробувань. Він чотири рази зазнавав ув’язнення, але навіть у складних умовах не припиняв працювати. Особливо вражає його наполегливість в останні роки життя, коли тяжка хвороба позбавила його можливості користуватися правою рукою. Франко опанував письмо лівою рукою, а згодом користувався спеціальним пристроєм, який допомагав утримувати олівець. Коли самостійно писати стало неможливо, йому допомагали син Андрій та інші близькі люди, записуючи твори під диктування.
В архіві Шведської академії за 1916 рік серед номінантів на Нобелівську премію значиться Іван Франко. Він міг стати першим українським лауреатом Нобелівської премії. Проте побачити результати цього світового визнання він уже не зміг – за кілька місяців, 28 травня того самого року, Іван Франко помер. Через брак коштів його поховали в чужій вишиваній сорочці та в тимчасовому похованні – так званому «готелевому гробівці». Лише через десять років Франка перепоховали в окремій могилі на Личаківському кладовищі.
Його життєвий шлях завершився, але не завершилася історія його слова. Ім’я Івана Франка назавжди увійшло в культурний простір України. У 1962 році місто Станислав було перейменовано на Івано-Франківськ, увічнивши ім’я письменника в назві міста, з яким були пов’язані сторінки його життя і творчості.
Сьогодні Франко залишається одним із найвизначніших представників української культури. Його твори продовжують читати й досліджувати, перекладати іншими мовами, за ними створюють театральні постановки та екранізації. А його особистість і сьогодні привертає увагу не лише величчю творчого доробку, а й неймовірною працьовитістю, допитливістю та здатністю творити попри життєві обставини.
Саме таким – не лише класиком, а живою, багатогранною і сильною особистістю – варто відкривати для себе Івана Франка.